Українська
література, 9 клас
Тема: Українське весілля – один з провідних жанрів
родинно-обрядової творчості. Основні етапи весілля та їхній
пісенний супровід. Весільні пісні «До бору,
дружечки, до бору», «А брат сестрицю та й розплітає», «Розвий, сосно, сімсот
квіток», «Летять галочки у три рядочки», «Ой матінко, та не гай мене». Естетична
специфіка весільної пісні як обрядової. Використання елементів народної
обрядовості у творах українських письменників.
Мета:
ознайомити учнів з обрядом українського весілля та його основними етапами як
одним із провідних жанрів родинно-обрядової творчості, з весільними піснями,
елементами народної обрядовості у творчості українських письменників;
проаналізувати весільні програмові пісні, звертаючи увагу на мотиви, настрій,
художні засоби; розвивати навички виразного читання, аналізу весільних пісень, визначення їх
символіки, мотивів,художніх засобів; виховувати почуття поваги до родити та шлюбу як основних
цінностей життя, пошани до обрядів українців, вітчизняної культури;
прищеплювати відповідальність за збереження звичаїв і традицій свого народу.
Тип уроку:
засвоєння нових знань, умінь та навичок.
Обладнання: підручник
картини К. Трутовського «Весільний викуп», В. Маковського «Дівич-вечір»,
І. Соколова «Весілля», аудіозаписи, тексти весільних пісень, дидактичний
матеріал (тестові завдання).
ХІД УРОКУ
І. ОРГАНІЗАЦІЯ КЛАСУ
ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПРНИХ ЗНАНЬ.
1. Бесіда за питаннями
- Що таке обряд? (Обряд — форма
поведінки, ритуал, що склався історично, для якого характерні, по-перше,
стереотипність, повторюваність без змін, по-друге, символічність)
- Від чого залежить їх проведення?
- Які обрядові твори вам відомі? Чим саме вони запам’яталися?
- Що ви знаєте про весілля?
- Чому весільному обряду приділяється серйозна увага?
ІІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.
- Хлопець і дівчина полюбили одне одного й виріши
одружитися, справити весілля. Що може бути кращим за це? Така подія – це свято
не лише для них, я й для їхніх батьків, родичів, знайомих. Цікавим є походження
самого слова «шлюб». Спочатку це був «слюб» - єднання по любові.
Як правило, на весілля лунає
багато пісень. Наші предки супроводжували кожне весільне дійство – заручини,
сватання, дівич-вечір, випікання короваю, власне весілля тощо – спеціальними
весільними піснями, які мали глибоко символічне значення. Це й буде предметом
нашої розмови на сьогоднішньому уроці.
IV.
СПРИЙНЯТТЯ
Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ.
Епіграфи, записані на дошці
Обов’язково одружіться! Якщо у вас буде гарна дружина, ви
будете щасливим, якщо погана — ви станете філософом.
Б. Шоу
Кохання варте стільки, скільки варта сама людина, яка
його відчуває.
Р. Роллан
1. Розповідь вчителя
Весіллю завжди
надавалося серйознішого й важливішого значення, аніж вінчанню в церкві. Воно
становило не тільки новий етап у житті молодих, а мало й велике громадське
значення як один із заходів продовження життя нації, зростання могутності
народу, утвердження його серед інших народів. Водночас весілля було важливим
складником національної культури. У ньому відбивалися світогляд, мораль,
поетичні уявлення, музичні й артистичні здібності, багатство фантазії трудового
народу. У традиційному українському весіллі обряди поєднувалися з драматичними
дійствами, пісенними й розмовними партіями, музикою, ігрищами. Справляли його
найчастіше восени, по закінченні польових робіт, коли в селянській хаті були
найбільші достатки, адже це родинне свято потребувало великих витрат...
У різних регіонах
України в особливостях проведення весілля є багато як спільних моментів, так і
значних відмінностей.
Весілля — один
із провідних жанрів родинно-обрядової творчості
Основне завдання
весілля — показати, що нова сім’я формується в урочистій і радісній обстановці.
На весіллі панувала святкова атмосфера з гіперболізованим виявом почуттів.
Україна багата на
розмаїті весільні обряди. У кожному регіоні цей обряд має свої відмінності. Його
значення в тому, що він відбиває світогляд і мораль трудового народу, родинні
та суспільні стосунки на кожному конкретному історичному етапі. У ньому з
великою теплотою оспівана доля жінки до і після одруження. У весільних піснях
ідеться і про свах, і про подруг нареченої, світилок, бояр і боярок, старост і
дружок. Співають весільні пісні лише жінки. Це переважно хори, діалоги.
Весільні пісні супроводжують замішування короваю, розплітанням коси молодої,
одягненням їй чіпця. Чоловіки у формі монологів і
діалогів беруть участь у найбільш драматичних епізодах обряду — під час нападу
бояр, викупу нареченої. У перезві, тобто в погоні за нареченим, беруть участь
як чоловіки, так і жінки.
Весільні пісні —
промовистий доказ не тільки багатства змісту й форми весільного обряду, а й
високої моралі українського народу.
Основні етапи
весілля
Весільне дійство
поділялося на етапи, кількість яких була неоднаковою в різних регіонах України.
Розгляньмо коротко основні з них.
Заручини.
Вони відбувалися задовго до сватання — звичайно місяців за два-три. Часом
батьки, виходячи з господарських розрахунків, заручали дітей ще в ранньому
віці. Але найчастіше хлопець, умовившись з дівчиною, сповіщав про це своїх
батьків і з рідним дядьком ішов у її сім’ю домовлятися. Коли батьки дівчини
погоджувалися на одруження, то обговорювався про час
сватання. У ряді місцевостей заручини відбувалися після
весілля. Якщо хлопець був з іншого села, батьки зарученої їхали на оглядини, що
є не обов’язковим, але окремим актом весілля.
Сватання.
«Прийміть мене, мамо, я ваша невістка» — такими словами, як
не дивно, два століття тому дівчина починала сватання.
Згідно з існуючими звичаями, вона мала на це таке саме право, як і хлопець. А
раніше хлопці лише подекуди наважувалися свататися до коханої.
Сватання дівчини як
відгомін матріархату здавна побутувало у різних народів і не суперечило
традиційним шлюбним ритуалам. Але вже за середньовіччя цей звичай почав
сприйматися як небажана форма сватання. Певний виняток становили українці. В
їхньому середовищі він у цей час призабутий, зажив новим життям. Цьому сприяло,
зокрема те, що через постійні війни чоловіки надовго йшли з рідної домівки, а
сім’ю очолювали
жінки. З огляду на це зростали їхні права в родині, у
тому числі пріоритет у сватанні.
Дівчина пропонувала
хлопцеві руку, причому їй дуже рідко відмовляли, бо це могло покликати нещастя.
Про силу цієї традиції свідчить звичай, що існував у ХVIII ст: злочинця,
засудженого за страти, могли помилувати, якщо котрась із дівчат висловлювала
бажання взяти його за чоловіка.
Коровай.
Для його випікання запрошувалося від трьох до семи шанованих молодих жінок, які
жили із своїми чоловіками в повній злагоді (розведених і вдовиць не брали).
Коровай пекли в хаті і молодого, і молодої. Коровайниці приносили борошно.
Яєчка, горілку, масло. Роботою їхньою керував старший сват: благословляв місити
тісто, вливати в нього трохи горілки, брати коровай, садовити в піч, виймати й
вносити в комору.
Коли тісто було
готове, розкатували корж (підошву) діаметром один аршин (75 см), на який один
біля одного наліплювали різні вироби з тіста — шишки, фігури птахів і тварин,
квіти, сонце, місяць тощо. Посередині викладалася найбільша шишка, в яку
втикали дві або п’ять стулених докупи свічок. Запаливши їх, просили якогось кучерявого
(отже, щасливого) хлопця вимести піч віником і посадити коровай дерев’яною
лопатою. Разом з короваєм і окремо випікали численні вироби з тіста. Всі етапи
виготовлення короваю або здоби супроводжувалися піснями, в яких славилося
борошно «з семи хат», вода «з семи криниць», «сім курок», піч. Закінчивши
роботу, коровайниці частувалися і розходилися.
Гільце. У
суботу вранці молода із старшою дружкою скликали дружок і свах вити гільце. Усі
сідали за столом і, співаючи узаконених звичаєм пісень, прикрашали
заготовленими заздалегідь квітами, пахучим зіллям, стрічками, монетами зрізану
гілку плодового або хвойного дерева, а на вершечок прив’язували букетик з
колосся. Готове гільце втикали у свіжу хлібину, і воно стояло на столі впродовж
усього весілля. Таке ж гільце звивали бояри
в хаті молодого. Обряд прикрашування гільця символізував
звивання нової сім’ї. Дівчата сплітали також і віночки або букетики квітів, які
потім пришивали до шапок молодого та бояр.
Дівич-вечір —
це прощання нареченої з дівоцтвом. У суботу ввечері всі подруги молодої
сходилися до її хати. Під троїсті музики вони співали пісень, у яких славили
дівочу красу, молодість, привільне життя, висловлювали жаль з приводу розлуки з
батьками, родом. У звертанні до матері питали, чи не надокучала їй дочка своїми
примхами. Якщо заміж ішла сиротою, у піснях запрошувалися на весілля її батьки,
а вони «відповідали»,
що не можуть устати, бо «сира земля на груді лягла». На
весіллі у сироти були «посажені» (названі) батьки і близькі родичі. Молода
передавала молодому згорнену й перев’язану стрічками сорочку, яку вона сама
пошила й вишила. Цю сорочку молодий мав одягти на весілля. У деяких місцевостях
на дівич-вечір приходив і молодий, брав сорочку, а нареченій дарував щось з
одежі. (Огляд картини В. Шаковського
«Дівич-вечір».)
Саме весілля. У неділю вранці
молоду готували до шлюбу: брат розплітав і мастив медом косу; дружки прикрашали
її стрічками, монетами, вкладали часник (як оберег від напасті), одягали
віночок і вельйок (рід фати), вбирали в найкращий одяг. При цьому співали про
те, що їхня княгиня дуже гарна, а ще буде й щаслива, славили її нареченого. (Учні знайомляться з картиною І. Соколова
«Весілля».)
Приходив молодий,
ставав з нею на рушник (щоб життєва дорога була довга й гладенька); просили
батьків благословити їх. Батько знімав з божниці Спаса, мати — Богородицю;
тричі хрестили ними шлюбну пару, приговорюючи: «Бог благословляє і я
благословляю на щастя, на здоров’я на довгі роки».
Молодята йшли в
церкву вінчатися. Всі учасники весілля, співаючи пісень, рушили за ними. Коли
поверталися назад, відбувався обряд зустрічі молодих: батьки виходили напроти
них з хлібом і сіллю на рушнику, мати, стоячи на порозі у вивернутому кожусі
(щоб посіви були густі, як вовна), обсипала молодих і челядь збіжжям, змішаним
з горіхами, цукерками, монетами, насінням (щоб багаті були). Завівши в хату,
молодих садовили
на посад (місце під божницею) на вивернутий кожух. По
праву руку молодого сідав його рід, по ліву молодої — її рід.
По обіді старший
сват чи боярин подавав молодим хустку, за крайки якої вони бралися, і виводив у
двір, за ними йшли всі присутні. Починалися танці, всілякі жартівливі витівки
учасників і гостей. Молодий їхав додому ще сам; його зустрічали батьки з хлібом
і сіллю, обводили навколо діжі, поставленої посеред двору (щоб завжди був хліб
у молодят); мати обсипала сина й бояр збіжжям, змішаним з горіхами тощо.
Зайшовши до хати, частувалися, а потім їхали до молодої, всю дорогу співаючи.
Стоячи на воротях
молодої, парубки, «озброєні палицями, монями, голоблями тощо, не пускали
поїзжан у двір; починалася боротьба за ворота, але все закінчувалося мирно:
молодий частував парубків горілкою або давав гроші, і вони пропускали його у
двір. Але на хатньому порозі мусили знову затримуватися. За столом сидів рід
молодої, а її, схилену до столу, покривали хусточкою, зверху ставили хлібину з
дрібкою солі. Починався обряд викупа молодої, яку «продавав» її брат.
Відбувався торг. (Огляд картини К.
Трутовського «Весільний викуп».)
Найдраматичніший
момент весілля — прощання молодої з батьками та родом. Вона сама або хор
співали пісні-подяки батькові, матері, родичам, а ті бажали їм здоров’я, щастя,
достатку. Приданки та бояри в цей час з дозволу старшого старости виносили і
вантажили на вози скриню молодої, подушки, перину та всяке починання. А челядь
молодого нишпорила по господі й «крала» для молодого на нове господарство все,
що траплялося під руку: макітри, миски, ложки, лопати, курей, ягнят, поросят. Челядь
молодої ганялась за ними, відбираючи загарбане. Зчинялася метушня, крики й
жартівливі лайки лунали на все село.
Виводили у двір
молодих, молода ще раз прощалася з родом,
усі плакали, бажали добра. Старший боярин або сват брав
молоду за руку й співав, що тепер плачі їй не поможуть — треба їхати, бо вона
вже відрізана від свого роду. Садовили молоду на передній віз, укритий поверх
соломи килимом. Молодий кидав їй під ноги курку (щоб вона була ретельною
господинею); злегка бив її арапником, приговорюючи: «Кидай батькові корови, а
бери мої», сідав поруч з молодою. Мати молодої брала коней за поводи і виводила
за ворота. Хори співали «од’їзної», за першим возом
рушали і поїзжани.
Дорогою весільна
челядь співала різних пісень. На шляху та біля воріт молодого вже палали снопи,
через які молодята мали швидко перескочити — відгомін язичницького обряду
«очищення вогнем»). У дворі батько й мати молодого зустрічали хлібом-сіллю,
вели в хату. Проходячи повз піч, молода кидала туди курку, яку смажитимуть
завтра. Знову з піснями, жартами й музикою відбувалося бенкетування, а молодих
відсилали відпочивати.
Комора —
приміщення, в якому для молодих заздалегідь приготована постіль. Цей звичай був
важливим заходом для підтримки в молоді високої моральності, скромності, цнотливості,
а для батьків — ніби перевіркою, чи здатні вони виховувати своїх дітей
відповідно до норм звичаєвого права. Коли виявлялося, що молода зберегла
дівоцтво, її величали в піснях, хвалили батьків, несли в комору печену курку,
різні смачні наїдки й напитки.
Коли ж виявлялося,
що молода «нечесна», вона мусила терпіти побої і тяжкий глум: суджений та брат
били її арапником; хори ганьбили необачну в сороміцьких піснях, замикали до
ранку в коморі саму, не давали їсти. Вранці посилили до її родини челядників
молодого, які висміювали батьків.
Покриття — один з найзворушливіших моментів весілля. Воно
відбувалося вранці в понеділок. З піснями і примовками дружки знімали з чесної
молодої вінок, стрічки й віддавали молодшій сестрі або родичці; горілкою
промивали косу; жінки одягали на голову очіпок, пов’язували зверху каміткою або
хусточкою. Перед покриттям «нечесної» молодої стрічки рвали, вінок кидали долі
й топтали ногами.
Перезва. Пізніше весь рід молодого прямував до нових сватів.
Після частування дружки мили руки, молилися богу, за дозволом свата розрізували
коровай, привезений від молодого; під спів хорів по шматочку роздавали всім
присутнім. Після танців увечері всі розходилися.
В одних місцевостях
на цьому весіллі закінчувалося, в інших — продовжувалося до наступної неділі.
Циганщина. У вівторок сходилися до хати молодого. Дехто вбирався
циганом і циганкою, ворожками, москалями, старцями; чоловіки вдягали жіночий
одяг, жінки — чоловічий. Гуртом обходили всіх родичів. Ті, що йшли попереду,
випрошували, а ті, хто за ними,— крали борошно, гречку, гусей, курей тощо. Все
здобуте таким чином приносили до батьків молодого, продавали одне одному
збіжжя, а птицю смажили; на вторговані гроші купували горілку. Вигадкам і
витівкам не було кінця. Робилися виставки окремих ігор-п’єс, найчастіше «Піп і
смерть» та «Млин» (виконавці ролей рядилися і гримувалися). У хаті молодого
рогачами, кочергами, граблями скородили стіни, обдирали піч (щоб завдати
молодій роботи, перевірити її вміння опоряджати житло). На тачку або передок воза
(з двома колесами) клали солому, садовили батьків, з піснями, танцями, різними
вигадками вивозили їх за село й вивертали в пилюку на дорозі або в найбільшу
калюжу. У різних місцевостях, залежно від весільних звичаїв авторського чи
артистичного обдаровання учасників і гостей подібні витівки були
найрізноманітнішими.
На сучасному етапі
народне весілля зазнало великих змін. Зменшилася кількість учасників, сюжет
обмежився найчастіше тільки трьома актами — заручини, сватання й саме весілля;
старі обряди майже зникли, пісні й музика забулися.
Весільна
обрядовість у художній літературі
У своїх творах
елементи весільної обрядовості використовували українські письменники — І.
Квітка-Основ’яненко, І. Котляревський, Т. Шевченко, Марко Вовчок, П. Куліш, М.
Стельмах, У. Самчук та ін.
2. Ідейно-художній аналіз весільних пісень
2.1. «До бору, дружечки до бору».
2.1.1. Виразне читання твору
2.1.2. Тема:
звернення до дружечки з проханням вирубати сосну для «заміту».
2.1.3. Ідея:
уславлення українського гіллячка на весь світ.
2.1.4. Основна
думка: «заміт» — фундамент, початок
заснування сімейного життя, в якому пануватимуть злагода, радість і щастя.
2.1.5. Жанр:
весільна пісня.
2.1.6. Римування:
паралельне.
2.1.7. Художні
особливості твору. Звернення: «До
бору, дружечки...».
Повтори: «До бору...», «та рубай же...». Епітет: «Славне гіллячко».
2.2.
«А брат сестрицю та й розплітає».
2.2.1. Виконання пісні в музичному супроводженні.
2.2.2. Тема: оспівування обряду розплітання коси.
2.2.3. Ідея:
висловлення суму брата за сестрою, яка має залишити батьківську домівку і стати
до шлюбу.
2.2.4. Основна
думка: в житті кожної дівчини відбувається така подія, коли вона не матиме
права з’являтися серед людей без хустки або очіпка із розплетеними косами, бо
вона вже буде шлюбною жінкою.
2.2.5. Жанр:
весільна народна пісня.
2.2.6. Художні
особливості твору. Звертання: «Не іди, сестрице молода, заміж...», «Вже ж
мені, брате, рожі не рвати».
2.3.
«Розвий, сосно, сімсот квіток».
2.3.1. Прослуховування аудіозапису пісні.
2.3.2. Тема:
звернення дівчини до сосни, щоб та «розвила сімсот квіток» для всіх запрошених
на весілля.
2.3.3. Ідея:
возвеличення краси і щирості Марійки, яка уособлює квітку.
2.3.4. Основна
думка: для Івана є квіткою його кохана дівчина.
2.3.5. Жанр:
весільна пісня.
2.3.6. Художні
особливості твору. Звертання: «Розвий, сосно...».
Повтори: «Розвий, сосно, сімсот квіток», «Всім буярам по
квіточці», «А Іванові не стало квітки», «У нього квітка — Марійка дівка»,
«...рано-рано», «...та ранесенько».
2.4.
«Летять галочки у три рядочки».
2.4.1. Виразне читання твору.
2.4.2. Тема:
висловлювання жалю Марічки за русою косою і дівочою красою напередодні
одруження.
2.4.3. Ідея: у житті кожної молодої людини відбуваються
суттєві зміни, коли вона вирішує стати до шлюбу.
2.4.4. Основна
думка: плач Марічки — це передчуття, що пов’язане із серйозним сімейним
життям, в результаті якого героїня буде позбавлена дівочих розваг, дозвілля, а
натомість з’явиться відповідальність, клопоти, щоденна праця.
2.4.5. Жанр:
весільна пісня.
2.4.6. Художні
особливості твору. Риторичні запитання:
«Ой чого плачеш, чого жалуєш, молода Марієчка?» Антитеза (протиставлення): «А всі дружечки на лавах сіли, Марійка
попереду»; «А всі дружечки та й заспівали, Марійка заплакала».
2.5.
«Ой матінко, та не гай мене».
2.5.1. Прослуховування аудіо запису пісні.
2.5.2. Тема: звернення дівчини до своєї матінки, щоб та
виряджала її в дорогу.
2.5.3. Ідея:
кожна молода, вступаючи до шлюбу, обізнана про складність майбутнього життя і
заради коханого, свого щастя ладна боротися з труднощами, які її очікують.
2.5.4. Основна
думка: Щоб з доріжки не зблудитися, / Дівчиноньки не згубитися.
2.5.5. Жанр:
весільна пісня.
2.5.6. Художні
особливості твору. Звертання: «Ой матінко, та не гай мене». Зменшувально-пестливі слова: «матінко»,
«доріженька», «темненькая», «дівчинонька». Епітети:
«Ліс коренистий».
V.
ЗАКРІПЛЕННЯ
ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ.
1. Проведення тестового опитування
«До бору, дружечки, до бору»
1. Щоб збудувати нову оселю, потрібно:
а) освятити місце, де вона буде зводитися;
б) чітко виміряти територію її майбутнього розташування;
в) вирубати здорову деревину;
г) мати на це дозвіл Ради.
2. Гіллячко у творі названо:
а) щедрим; б) славним; в)
щирим; г) багатим.
3. Дерево, яке пропонується використати для «заміту»:
а) дуб; б)
клен; в) сосна; г)
осика.
«А брат сестрицю та й розплітає»
4. Розплітаючи коси своїй сестриці, брат згадує:
а) історії з її дитинства;
б) квітучу троянду;
|
в) цікаві епізоди їх життя у рідній оселі;
г) як вони разом уперше жито жали.
|
5. Сестра із сумом промовляє, що їй вже не:
а) стрибати через купальське вогнище;
б) торгувати на ярмарку;
|
в) випасати худоби;
г) збирати
квітів.
|
6. Пісня побудована у формі:
а) діалогу; б)
полілогу; в) монологу; г) довільного віршованого тексту.
«Розвий, сосно, сімсот квіток»
7. Кого хотіла наділити Марійка квіткою сосновою?
а) Дружок; б)
сватів; в) світилок; г) бояр.
8. Іванові не вистачило квітки через те, що:
а) він був відсутній, коли їх роздавала дівчина;
б) їх було дуже мало;
в) для нього квітка — це його кохана;
г) вона раптово зів’яла.
«Летять галочки у три рядочки»
9. Поперед галочок летіла:
а) ворона; б)
синичка; в) зозуля; г) сова.
10. Через що дівчина заплакала? Бо:
а) не хотіла до шлюбу ставати;
б) заспівали
дружки засватаній героїні;
в) боялася труднощів майбутнього родинного життя;
г) її образили дружки.
«Ой матінко, та не гай мене»
11. Їхатиме
дівчина:
а) болотяною місцевістю;
б) коренистим полем;
|
в) великими містами;
г) горами і долинами.
|
12. Героїня боїться під час подорожі:
а) заблудитися
і згубитися;
б) потрапити під дощ;
|
в) не зустрітися з коханим;
г) більше не повернутися додому.
|
2. Вибірково-асоціативний диктант «психологічний портрет
українців у весільній обрядовості»
- Запишіть лише потрібні за змістом слова.
Романтичні, суворі, доброзичливі, поетичні, щедрі,
жадібні, сумні, веселі, дотепні, жартівливі, серйозні, вразливі, стійкі,
сильні, рішучі, мужні, сміливі.
VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ
1. Слово вчителя
Виникнувши ще в
первісному суспільстві, весільні обряди та пісні створювалися колективним
автором — народом — упродовж віків. Кожна наступна епоха накладала на них свій
відбиток: текст варіювався, вносились доповнення або скорочення в обрядові
дійства, прозові діалоги й монологи, пісенні тексти. Це зумовлювалося певними
змінами в самому житті, психології людей, віруваннях, родинних і суспільних
відносинах тощо. Українське весілля близьке до російського та білоруського,
оскільки походять вони з одного джерела — давньоруського весілля.
Деякі відомості про
давні форми шлюбу слов’ян зафіксовані ще в літописах. Найдавніші записи
українського весілля зроблені Г.-Л. де Бопланом, французьким військовим
інженером, що в 1630–1648 рр. перебував на службі у польського короля.
У книжці «Опис
України» він розповів про весільні звичаї та обряди того часу. Один із перших
українських фольклористів І. Камишовський, родом із Сумщини, в 1777 році видав
окремою книжкою «Описание свадебных украинских простонародных обрядов». Значно
докладніші описи весілля другої половини ХІХ ст. зроблені П. Чубинським, І.
Франком, М. Лисенком, Б. Грінченком.
Упродовж історії
народне весілля зазнало великих змін. Зменшилася кількість учасників, сюжет
обмежився найчастіше тількитрьома актами — заручини, сватання й саме весілля;
старі обряди майже зникли, пісні й музика забулися.
2. Інтерактивна вправа «Мікрофон».
- Продовжіть
речення:
«Ніколи б не подумав (подумала), що…»
«Мене вразило…»
«Найбільше мене зацікавило…»
«Весілля для мене…»
VII.
ОГОЛОШЕННЯ
РЕЗУЛЬТАТІВ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ
VIII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Навчитися виразно читати, аналізувати весільні пісні;
підготувати усний твір «Традиції минулого в сучасних обрядах одруження батьків,
рідних, знайомих».Урок української літератури
